Ангел наш добрий – Мати Софія

*

* *

Удома ii зустрiла нiяковiюча мати (певно соромилася, що дочка вже дiвка, а в неi на руках немовля). Та Софiйка своiм щебетанням загладила ii материнське хвилювання i нiяковiсть. Хата наповнилася радiсним смiхом. Щаслива дiвчина пригортала до себе братика, носилася з ним, спiвала колисковоi, примiряла сорочечки i штанцi, якi виявилися ще завеликими.

–

Та нiчого. На весну пiдросте, будуть якраз, – щебетала. – А я ще накуплю усього гарного. Там у дитячих магазинах чого тiльки немае! А ти рости, Ваню! Я буду тобi привозити усе гарне, як братиковi Павловi.

Коротка в дiвчини вiдпустка, а яка щаслива! Єдиний раз пiшла до сiльського клубу i зустрiла такого парубка! З першого погляду вони захопилися одне одним, познайомилися. Вiн провiв ii додому на хутiр, бо сам, виявляеться, жив у селi, у самому центрi.

–

Завтра вранцi я вiд’iжджаю в Магнiтку, – так назвав Магнiтогорськ, де працював, – сказав на прощання Михайло i попросив адресу гуртожитку.

–

Напишу тобi листа вже звiдти. А ти менi писатимеш?

–

Писатиму, – тихо вiдповiла дiвчина.

Добувала вiдпустку, а з ii голови не виходили його слова. Перед очима стояв вiн, красивий, по-мiському вбраний юнак, ii мрiя. Здаеться, саме такого хлопця чекала… Про такого мрiяла.

А в Киевi пiсля роботи дiвчата бiжать на танцi або в кiно, Софiя ж все тримаеться кiмнати.

–

А що, як лист прийде, а мене й удома немае?

Дiвчата й хлопцi стали помiчати, i на глузи брати:

–

Наша Соня в монашки хоче записатися, нiкуди, де розваги, й ногою не хоче ступити.

Хлопцi-залицяльники, зрозумiвши, що нi на кого з них не падае ii зацiкавлений погляд, ображенi, потроху стали вiдступатися:

–

Щось вона мае собi на думцi. Пiсля вiдпустки наче пiдмiнили дiвчину.

Нарештi дiждалася довгоочiкуваного листа… І недаремно ж чекала! Бо в ньому скiльки було нiжностi i доброти. А почерк! Вона такого краснопису не бачила у своему життi. Рядочки рiвнесенькi, лiтери як вималюванi художником-гравером.

–

Як же я йому тепер вiдповiдатиму на цього листа? У мене ж не так i лiтери лягають. Якийсь у рядках нахил, – зажурилася дiвчина. А потiм вiдiгнала вiд себе сумнi думки.

–

Не всi ж отак можуть, як вiн. Буду старатися, щоб лiтери були гарненькi i рядочки рiвненькi, – заспокоiла себе.

Почалося листування. Дiвчина виглядала тих листiв. Промайнув за листуванням i рiк. І Михайло приiхав у вiдпустку прямо до Киева, зупинився у рiдного, по батьковi, брата Левка. Там вони зустрiлися i зрозумiли, що не можуть жити одне без одного.

Ішов 1939 рiк. Парубок запропонував дiвчинi взяти вiдпустку, щоб у батькiв попросити дозволу на одруження. Софiя погодилася, i ось закохана пара вже в рiднiй Стецiвцi.

–

Мамо, тату, до нас сьогоднi прийдуть Михайловi батьки.

–

Якого Михайла? – насупився батько.

–

Бруслiновського Назарiя син.

–

Хорошi люди. Господарi, – задоволено вiдповiв батько Андрiй. – Ну, що ж, ви з матiр’ю приготуйте до столу. Треба зустрiти людей, як годиться за звичаем.

–

Це не той хлопчина, що секретарював у сiльрадi та допомiг багатьом людям уникнути висилки до Сибiру, видавши довiдки, за якими вони змогли втекти iз села? Хоча самому йому ледь удалося врятуватися. Допомогли добрi люди, опинився аж у Магнiтцi, – додала мати.

–

То ж ось який справжнiй Михайло! – уже почуття гордостi за парубка квiтувало в серцi дiвчини.

Настав недiльний вечiр. Михайло з батьками – Назарiем та Марiею – не забарилися, зайшли до хати, на стiл поклали хлiбину. І почалася розмова. Тим часом мати зiбрала на стiл немудру вечерю, а батько поставив пляшку горiлки. Покликали й Софiю, знiяковiлу, засоромлену. Їi щоки загорiлися полум’ям макового цвiту.

–

Ну, що ж, дiти, якщо вирiшили побратися, перечити не будемо. А тiльки ж Михайло так далеко забрався – аж у Росiю! Як же воно буде?

Ти в Киевi, вiн в Магнiтогорську, – почав розмову батько Назарiй. – Мабуть, вiн тобi розповiдав, чому не може тут бути. За свою доброту ледь не поплатився життям.

–

А я до нього сама поiду, я знайду Магнiтогорськ, – несподiвано для себе i для Михайла, i батькiв вихопилося в дiвчини те, про що мрiялося: бути лише разом.

–

Ну, коли так, то ми згоднi i благословляемо вас на спiльне щасливе життя, – вирiшили батьки з ii та його боку.

На другий день молода пара розписалася у сiльрадi.