Ангел наш добрий – Мати Софія

–

Нi, сам з’явився рано-вранцi i потiм зайшов до хати, видно було, що топиться в печi. І зараз там знаходиться у своiй лiсничiвц

i.

–

Добре, попробуемо пiдiйти ближче, але обережно. Слiдкувати всiм, чи немае нiчого пiдозрiлого, чи немае близько нiмцiв, – наказав командир.

Вирушили, взявши на ношi трьох важкопоранених бiйцiв.

Коли вже добре стемнiло, пiдiйшли до лiсниковоi хати. Вiн присвiчуючи каганцем, вийшов за дверi на легенький стукiт у вiкно.

–

Хто тут? Чого треба? – озвався грубим голосом.

–

Своi! Виходимо з оточення, – тихо вiдгукнувся командир. – Нiмцiв близько немае?

–

Немае!

–

Нам би перепочити, поранених перев’язати. До наступного вечора, а там ми знову вирушимо, треба пробиватися до наших.

–

Заходьте, перегрiетеся, гарячого поiсте, вiдпочинете, бо вдень виходити небезпечно: нiмцi сновигають пiд лiсом i на дорозi.

–

А сюди вони навiдуються? – спитав командир.

–

Нi, поки що Бог милував: дороги до моеi сторожки не знають.

–

От i добре, – зрадiли бiйцi: нарештi вони перепочинуть i страви гарячоi поiдять.

Лiсник клопотався, пiдставляв невибагливу iжу своiм гостям, у його голосi вчувалася якась радiсна тривога i турбота.

–

Певно, зрадiв, що побачив своiх, – подумалося тодi бiйцям

–

Ну, а тепер пiду сам на розвiдку, дiзнаюся, як i куди безпечнiше вам буде йти. А ви вiдпочивайте. Я вас закрию, щоб видно було, що мене i нiкого тут немае.

Скiльки щиростi було в ньому i в його турботi, що нiхто й на хвильку не засумнiвався в намiрах цього чоловiка.

Ще, може, й не встиг хто з бiйцiв навiть задрiмати, як раптом загуркотiли мотоцикли, загарчали чужi голоси, почулося, як запобiгливим голосом лепетав лiсник:

–

Тут, тут вони, я навмисне iх приспав i на замок закрив, щоб ви iх узяли тепленькими. Вiн улесливо кланявся i видно з усього, як радiв, що прислужився ворогам.

Тепер це вже не той був чоловiк, що гостив хлiбом, а страшний вовк в овечiй шкурi.

Їх оточили i повели з лiсу. Бiйцi не кидали своiх побратимiв, якi ледве-ледве переставляли ноги: на ношi поранених не поклали свiдомо, щоб не пристрелили iх вороги на мiсцi.

–

Не зупиняйся, iди, бо вб’ють, – просили пошепки товаришiв, знесилених i змучених.

Їх вивели з лiсу i загнали, як худобу, гамселячи прикладами по чому попало, в машину.

Так вони потрапили в пекло неволi пiд Бродами.

Голоднi, змарнiлi, знесиленi страждали за колючим дротом без надii на визволення.

Табiрноi баланди i брукви не вистачало на всiх.

Та й у цих умовах для декого з’являлася хоча й слабенька надiя на порятунок, коли пiд огорожу приходили небайдужi чиiсь дружини, матерi, сестри, якi дiзналися, що за колючим дротом страждають iхнi близькi.

Мiсцевi жительки кидали полоненим моркву, хлiб, хто що мав, часто потерпаючи вiд знущань вартових. Мiж в’язнями ходили чутки, що нiмцi вiдпускають тих чоловiкiв, за яких посвiдчать члени iхнiх сiмей, що вони iхнi рiднi i що тутешнi.

Одного разу, коли жiнки знову принесли iжу, намагаючись передати невiльникам, Михайло почув, як до нього звернулась чорнява молодиця: «Кинь менi своi документи, якi е при тобi, я постараюся витягти тебе звiдси. Мене звати Марiя». Михайло з начальником штабу так i зробили, не гаючи часу, i стали чекати, хоча надii було мало: хтозна, чи не пiдведе незнайома жiнка, чи вдасться те, що задумалось.

Здалося, нiби пройшла вiчнiсть, поки Марiя покликала Михайла, а вiн худий, в подертому закривавленому одязi, з надiею в очах дуже зрадiв. Жiнка передала через полiцая клуночка i довго дивилася, аж поки не вiдштовхнули ii десь вбiк.

Проте вона встигла сказати, що тепер iй потрiбно звернутися до комендатури, переконати нiмцiв, щоб вiдпустили чоловiка до дiтей.

Вистоявши здоровеннi черги, Марii вдалося таки запевнити – переконати помiчника коменданта в тому, що ii чоловiк Михайло – мiсцевий житель i батько ii дитини, нiякоi небезпеки для нiмецькоi влади не становить.

І Бог змилосердився над ним: його випустили та ще й видали аусвайс – перепустку.

Змученого та втомленого забрала Марiя його до своеi хати. Так вiн став жити з Марiiною родиною. При допомозi друзiв цiеi доброi жiнки вдалося визволити i командира загону.

Перепочивши, поки загоiлись рани, попередньо порадившись iз командиром про те, що йтимуть разом, вiн зiбрався в дорогу.

–