–
Не треба, дiточки, у мене все е, а ви витрачаете грошi, – просить iх.
–
Ми вже самi на себе заробляемо i без гостинця до вас не можемо приходити, – цiлуючи стареньку, промовляють весело.
–
Ой, не цiлуйте мене, бачите, яка я вже негарна стала! – нiяковiючи скаже.
–
Не кажiть так, бо ви у нас сама найкраща! – в один голос щебечуть.
Щаслива вона пiсля кожних таких вiдвiдин:
–
Слава Тобi, Боже! Гарних, добрих i розумних дiточок благословив у родину!
*
* *
Вона вiдiйшла на Рiздво спокiйно, тихо, як i жила. На прощання вислухавши з лагiдною усмiшкою колядочку з уст найменшого правнука i колядникiв-односельцiв, якi ii щиро любили i шанували.
Кажуть, що в такий святий День Бог забирае кращих у Рай.
До матерi
Наче дощик весняний,
Менi любо-любенько
Зелена недiля
Стала хата центром
Люба ненечко
Батькова сорочка
Намисто
У веснянiй заметiлi рiдна хата
Похилi, зiгнутi сивенькi
Мати сина тополино виглядала
Чекання
Ой, горлице – удiвонько
Позлiталися дiти до неньки
Все нам у вирiй летiти
Мати
У тишi рiдноi кiмнати
Серед шляху одна Повiк з рiднею
Над внуками птахою…
Висота мудростi
Хато – колиско
У казцi лиш збуваються дива
Бабуся Олександра
Соняшник вiдцвiлий – батенько старий
Нестало тiтки Оксани
Вирiй виглядае…
Хмаровища-хмари
Спiшiть до матерi, сини
Мрiялося
Наше сонечко
Перевдягаемо неньку
Ластовиннячко ласкавиться ластiв’ятами
Душа у матерi святиться благiстю
Нiчого краще не бувае
Сива моя голубонька