Оценить:
 Рейтинг: 0

Ангел наш добрий – Мати Софія

Год написания книги
2021
<< 1 ... 30 31 32 33 34 35 36 37 38 ... 40 >>
На страницу:
34 из 40
Настройки чтения
Размер шрифта
Высота строк
Поля

До матерi

Вишенько, бiло – розквiтлая, нене!

Ти ж бо найкраща у мене.

І ласкава, й проворна, i всюдисуща,

Бджiлко моя невсипуща,

Свiтла радосте, тепле сонечко,

Ти опора мiцна та й для донечки, Бо складаю безжально i болi, i муки І на душу твоi, i на руки. Скiльки iх випада на дiтей – Цiле лишенько!

Не зiгнись вiд незгод ти моiх, Хитка вишенько!

Нiжна вишенько, ясний променю, Ти долаеш життевi шторми Вкупi з донею.

Буревiям з вiтрами та й не здаватися, Ти навчаеш мене в боротьбi не згинатися.

Ти найкраща у мене, матусенько – вишенько! Я у серцi своiм образ твiй навiк вишила!

Менi любо-любенько

Менi любо–любенько, коли поруч зi мною i тато, i ненька, а ще й нiжна моя бабуся – я до них усiм серцем горнуся.

Мати iде до ворiт

Грiе сонцем усiх цiлий

вiк

ненька невтомно, дбае про нас невгамовно.

Сяе блакитною радiстю       свiт -

Мати iде до ворiт! І щодень, i щогодини самозречено палить себе

на кострищi в iм`я щастя дитини. Все бiгом та бiгом з- пiд хустини пасмо бiлим крилом. Як земля буде вiчно крутитися i свiт буде допоки,не присяде матизарум`янились молодо щоки. Очi хлюпають радiстю синьо до дочки i до сина у росi, у щасливiй сльозi.

* * *

Наче дощик весняний, Ходить лагiдна мама. Усмiх в неi привiтний, Нiби сонечко лiтне.

А в очах голубизна,

Як i небо моеi Вiтчизни.

Зелена недiля

Пахне клечанням,

Зелен – рутою, i м’ятою, Синi пiвники гордi

Повсiдались пiд хатою.

Вiльха радо iз стрiхи

Сережками хвалиться,

Дуби i горiхи

До калиноньки залицяються.

Я босонiж ступаю по лезах

Трави-лепехи на долiвцi, –

Тихо скрикне стебло, Бризне щасно сльозою, Вiддавши тепло.

(Як до серця менi прилягло!). Пахне клечанням знову в хатинi у мами… По долiвцi в дитинство iду, обережно ступаю у казку ногами…

* * *

Стала хата центром Всесвiту безмежного, вiд любовi безбережного:

порядкуе в хатi ненька – горличка       сивенька,

розливае нiжнi хвилечки тепла у душi нашi ненька мила, –       хвилечки добра.

У спокоi скупанi щасливляться       i дiти, i внучата. Ховаеться жура, i мусить зло

мовчати –

по хатi образом святим пливе Пречиста Мати.

Люба ненечко

І

Ми з тобою, ненечко, одне цiле, я – частинка твоя змалiла. Як нам гарно у свiтi жити, землю ласкаву у двох любити. А вона до нас горнеться, правiчна, Тiльки ж ми на нiй, мамо, не вiчнi! Недалеко розлука стоiть за плечима, холодно диха.

Сiе лихо на нас з рукава, сiе лихо…

ІІ

Так боюся

Тебе вразить, матусю. І благатиму долю, ще й зозулi вклонюся, щоб не ти надi мною, як плакуча верба, голосила в журбi, а я над тобою тополино стелила жалi. Стеблинкою, павутинкою потримайся, за життя позмагайся, люба ненечко, в свiтi, щоб, доглянута,
<< 1 ... 30 31 32 33 34 35 36 37 38 ... 40 >>
На страницу:
34 из 40

Другие электронные книги автора Любов Михайлівна Білозерська