Епоха слави і надії

– Ви сказали "прикувати до стiльця"… – Задумливо протягнув Стажер. – Вам доводилося чинити тиск пiд час допитiв?

– Слiдчi прекрасно вмiють грати в психологiчнi iгри. Ти теж навчишся, – Лангре зiм'яв недопалок в попiльничцi. – Навчишся блефувати, "випадково" натякати, створювати враження, що в курсi всього. Початкуючi злочинцi здаються пiд таким тиском i, як правило, швидко розколюються, раз вже слiдчий "i так знае". Зараз багато що змiнилося, – Лангре похитав головою. По ньому було незрозумiло, радiе вiн цим змiнам або навпаки. – Ранiше не було нi ютуба, нi смартфонiв з камерами.

– Я завiв свiй блог в iнстаграмi, – не можна стояти на одному мiсцi, Стажер пiдiйшов до вiкна. – Там я записую своi спостереження, iнодi допомагаю людям. Багато хто не знае своiх прав i не може себе захистити, якими б смiливими i гарними людьми вони не були. А я… – Стефан обвiв поглядом освiтлену тьмяним свiтлом лiхтарiв вуличку, – не даремно ж вчився?

– Блог приносить прибуток? Тобi це вигiдно? – Поцiкавився Лангре.

– По початку, ще в академii, мене серйозно пресувала податкова iнспекцiя, тому не хочу вдаватися до подробиць заробiтку, – Стажер поморщився, як вiд зубного болю. – В основному донатят пiдписники, але я iх попереджаю, що грошi йдуть на виплату кредиту за авто.

Лангре вiдмiтив про себе, що виявився правий – новенький "Рено" був взятий в кредит. Проте в його очах Стефан помалу рiс, комiсар почав його сприймати, як напарника, як партнера.

– В академii ми з однокурсниками скидалися на добродiйнiсть, збирали кошти на лiкування дiтей або на життя вдовам загиблих полiцейських. Це була наша особиста iнiцiатива. Самiй академii, здаеться плювати на життя людей, – Стажер похитав головою.

– Не знаю, що там академiя, а тут ми допомагаемо людям i вважаемо це своiм покликанням, – твердо сказав Лангре.

– Я такий же, – трохи помiтно посмiхнувся Стефан.

– Як там взагалi зараз в академii? – Запитав Лангре.

– Три рази в день стройова, ходьба тiльки строем – коротше, безглузде дресирування, – знизав плечима Стажер.

– Гарних полiцейських стае все менше, – Лангре стиснув губи, – багато хто не любить свою роботу, розчаровуеться в нiй, в собi, в людях. Мiй знайомий полковник – хороша людина, вiдмiнно ловив злочинцiв, але щиро любив зовсiм iнше – подорожi i мотоцикли. Як звiльнився – перетворився на очах. Часто в полiцiю йдуть по стопах батькiв, династiя так би мовити. Син художника хоче бути художником, а син полiцейського хоче пiти в полiцiю.

– Ви маете рацiю. – Погодився Стажер. – Я прийшов в полiцiю за прикладом вiтчима i дiда. Хоча вони всiляко вiдмолювали, твердили щось подiбне до "тiльки через мiй труп", але iз самого початку було ясно, що мое життя пройде в погонах. Хiба може бути iнакше, коли вiтчим полiцейський, а дiд вiйськовий?

– Ти молодець, раз наполiг на своему, – похвалив його Лангре.

– Я вiльний в своему виборi, – Стажер посмiхнувся. – У мене немае нiяких обмежень i перешкод у життi, всi дверi вiдкритi. Обмежуе тiльки дiючий кредит. Менi ще п'ять рокiв його виплачувати, але вiд цього нiкуди не подiнешся, все це дрiбницi. Знаете, я вже п'ять рокiв зустрiчаюся з дiвчиною, – Стажер мрiйно подивився у вiкно. – І коли стикаюся з якимись труднощами, завжди дивлюся на ii фото i розумiю, що якщо я прожив стiльки часу з цiею психопаткою, то менi точно все дарма.

– Здогадуюся, чим ти ii зачепив, – посмiхнувся Лангре. – Всiм дiвчатам поголовно в чоловiках подобаеться двi якостi.

– Бабло i тачка? – Гмикнув Стажер.

– Нi. Зухвала впевненiсть i вiдчуття стабiльностi. А чоловiкам у свою чергу цi якостi можуть дати лише влада i грошi.

– Важко не погодитися, – кивнув Стажер.

– Найголовнiше в цих стосунках не створювати вигаданi образи. Ось якщо любиш людину, то любиш ii такою, яка вона е. Тодi i любов буде справжня.

– А у вас з дружиною, вона справжня? – Трохи соромлячись, запитав Стефан.

– Ще яка.

Пiсля цих слiв, Лангре акуратно розклав на столi фотографii тринадцяти картин загадкового художника. Звiрився зi списком прiзвищ i прiзвиськ, що отримали картини i пiдписав кожну фотографiю. Потiм кликнув Стажера.

– Подивись уважно. Що ти бачиш?

Стажер широко розкрив очi i мимоволi перекрутив плечима. Із зображень на нього дивилися ящероподiбнi монстри – зафiксованi в iндiйському стилi, вони стояли, сидiли, пiднiмали вверх руки. Чимось вони були схожi на звичайних туристiв, що сфотографувалися на тлi пам'яток. І вiд цього ставало ще жахливiше. Хоча Стажер бачив ранiше кiлька картин живцем, все одно вони продовжували його лякати.

– Найбiльше мене приголомшуе те, що картини, очевидно, були зробленi з натури, – задумливо сказав Лангре.

Обое полiцейських схилилися над столом, уважно розглядаючи дивних iстот: змiеподiбнi, витягнутi вперед голови, далеко видатнi назад потилицi, великi, вузькi очi-щiлини з вертикальними зiницями. Їх тiла були покритi дрiбною лускою, руки п'ятипалi i хвости… короткi, плоскi хвости рептилоiдiв.

– Змiелюди. – Прошепотiв Стажер. – У багатьох вiдданнях згадуеться про iснування рiзних змiелюдей, частина яких знаходилася в союзi з сонячними богами, а iнша частина розглядалася, як "натовп огидних монстрiв" – крилатих, хвостатих, рогатих, лускатих драконiв, що "вилазили на поверхню землi з всiх щiлин", – Стефан було протягнув руку до одноi iз фотографiй, але тут же вiдсмикнув, немов злякавшись.

– Тепер мало хто вiрить в те, що пекло знаходиться пiд землею, як вважали в давнину, i що там, в "нижньому свiтi", живуть деякi iстоти, якi iнодi викликають землетруси. Але дивна справа: майже три столiття iснуе теорiя про те, що наша планета порожниста в серединi. Гiпотеза дожила до нашого часу, причому не тiльки завдяки письменникам-фантастам, – Стажер опустився на стiлець. – Було знайдено немало слiдiв цивiлiзацiй, якi iснували задовго до нас i мали серйознi знання.

Можливо, вони мали лiтальнi апарати, використовували електрику i навiть бiльше!

– Чом би й нi? – Сказав Лангре, чим дещо здивував Стажера. – Ми самi за якихось сто-двiстi рокiв освоiли всю цю технiку. Але, куди подiлися всi тi цивiлiзацii? Чому зникли?

– Якось я цiкавився всiм цим i вважаю, що тут може бути кiлька пояснень, – Стажер трохи подався вперед на стiльцi. – Або вони самi себе знищили, йдучи по неправильному шляху розвитку, або на Землi i дiйсно перiодично вiдбуваються природнi катаклiзми, настiльки серйознi, що мiняеться вигляд планети, зникають або з'являються моря, з'являються новi континенти, мiняються полюси. Зрозумiло, що при цьому буде зруйнована всяка цивiлiзацiя i тi, хто залишаться живими, починають спочатку – з первiснообщинного устрою.

Лангре кинув ще один задумливий погляд на фотографii i несподiвано схопився з крiсла. Вiн в кiлька крокiв перетнув кiмнату, розкрив дверцята бувалоi шафи, вiд верху до низу заставлену книгами i теками.

– Що ви шукаете? – Стажер напiвобернувся на стiльцi i з подивом спостерiгав за Лангре, що метушився.

Той перебирав книги, одну за iншою, вiдкладаючи iх убiк.

– Знайшов! – Нарештi вигукнув вiн. Спiшно сiвши назад у крiсло, вiн почав перегортати сторiнки масивноi енциклопедii. – Ми з тобою бiльше розглядали самих змiiлюдей, але не звертали уваги на те, що в них за спинами!

– За спинами? – Здивовано перепитав Стажер i знову вдивлявся у фотографii. Вiд тепер, пiсля пiдказки комiсара, побачив, що фоном служила одна i таж будiвля.

– Ісаакiiвський Собор, – Лангре повернув книгу, показуючи Стажеровi чорно-бiле зображення будови. Потiм почав читати:

– Останнiм часом деякi стали сумнiватися, а чи справдi мiсто Санкт-Петербург було побудовано царем Петром Першим? Багато хто почав помiчати слiди деяких супер технологiчних для Петрiвського, та навiть i для нашого часу, методiв будiвництва i обробки каменю. Прибiчники цiеi iдеi намагаються розгадати секрети планування мiста i те, що можуть означати насправдi колони, сфiнкси, пам'ятники. Хто ж правий? Офiцiйнi iсторики або альтернативнi? А може нiхто з них? – Лангре перегорнув сторiнку.

– Але одно вiдомо точно – iсторiя древнього граду не так проста. Побудували його архiтектори iз пiвнiчноi краiни Гiпербореi. Будiвництвом керував один iз ii правителей, на iм’я Хорс, у вiдданнях же його нарекли "цар Горох". Одного разу зрозумiв Хорс, що на славному мiсцi повиннi стояти храм i град великий. Тодi i збудували град первинний з каменiв величезних, якi вашi сучаснi вченi мегалiтами назвали.

Це найдавнiша частина i збереглася вона у фундаментах вiчних, подекуди Петрушкою знайдених, – Лангре примружив очi, зачитуючись в написаний по-старовинному текст. – Як i багато святилищ борейських, град цей був названий на честь Свiтила нашого – Ярила, та стерлося в повiках iм'я те. Пiзнiше борейцi i iноземцi стали град цей Хорсовым будинком величати – Хорсгардом. І великий був цей град, i зiрка була в центрi його. Вона i до ваших днiв не стерлася. Тiльки на тiлi ii Петропавлiвська фортеця стоiть. Адже Атланта давно Борею з'iсти хотiла.

Вона пiвсвiту обклала даниною, колонii своi заснувала. І так в одному iз зiткнень Хорсгард потрапив пiд владу Атланти. Сам Посейдон, правитель тiеi пори, ходив по вулицях його. Так ненавидiв вiн Голю, що велiв вигляд його теж помiняти. Але каменi туго пiддавалися, навiть технiцi атлантiв! Тодi Посейдон назвав цю твердиню Петрос, що означае "Камiнь, зроблений з каменю". Ще подекуди збереглися статуi або колони, якi атланти любили ставити по центру гiр. Про цi гори ходять страшнi легенди. Люди, що намагаються дiзнатися про iх таемницi i ,проникаючi углиб, пропадали або поверталися з розумовими розладами. Згiдно з мiсцевими легендами, побудували цi тунелi страшнi iстоти. Ряд катаклiзмiв перешкодили розумним динозаврам вижити i перемогти людську цивiлiзацiю, – в цей момент Лангре подивився на Стажера, що уважно його слухав. Починав вимальовуватися хоч i ледве вловимий, але зв'язок з картинами, рептилоiдами i Собором. – Вони вимирали.

Вироджуванi представники людей-ящерiв дожили до моменту, коли володарем Землi поступово стае людина. В деяких випадках люди – ящери ставали вчителями примiтивних племен людей, як це, на думку ченцiв, сталося в Індii, де iснували легенди про мудрих змiелюдей. Але частiше траплялося, що розумнi рептилii пiддавалися нападу представникiв новоi молодоi цивiлiзацii Землi, i тодi в легендах людей розповiдалося про пiдступних змiй i злих драконiв, з якими вони вели безжальну боротьбу.

Закiнчилася вона тим, що розумних рептилiй поступово витiснили з поверхнi Землi в печери i глухi, практично незаселенi куточки нашоi планети.

– Звучить абсурдно, але менi здаеться, що художник пов'язаний з всiм цим. Чи вiрить, що пов'язаний. – Стажер задумливо постукав пальцями по пiдборiддю. – Може в iнтернетi ще щось знайдеться? – Запитав вiн, звертаючись швидше до себе самого, нiж до напарника.

Через кiлька хвилин мовчання i пошукiв, Стажер подав голос:

– Не впевнений, що це саме те, але послухайте.

Слово "Агарта" перекладаеться з ватанаана, як невразливий, недоступний. В свiтi iснуе два джерела сили. "Джерело лiвоi руки" вiдповiдае за матерiальну потужнiсть, центр його розташований в надземному мiсцi Шамбалi. Кому вдасться знайти Шамбалу i укласти союз з Царем Свiту, той буде владикою Свiту. Саме з цiеi причини практично всi завойовники i тирани цiлеспрямовано шукали Шамбалу.

"Джерело правоi руки" розташовано в укритих глибоко пiд землею святилищах краiни Агарти – це сила, породжена спогляданням, медитацiею i вона не обiцяе земних благ, фiзичноi потужностi або володiння фантастичною зброею. Проте, згiдно з прадавнiми легендами, саме звiдти, з Агарти, невiдомий Цар Свiту керуе ходом абсолютно всiх подiй. Яких тiльки фантастичних iстот не породила людська уява. Але очевидцi стверджують, що деякi з найнеймовiрнiших монстрiв iснують насправдi.

З iх уривчастих фраз можна було зрозумiти, що в заплутаних печерах вони побачили щось таке страшне, що це пошкодило iх розум. І судячи з окремих реплiк, зустрiлися iм живi iстоти – люди-ящери з довгими хвостами i людським тiлом.