Епоха слави і надії

Лангре взяв у руки одну з фотографiй, вглядiвся в очi рептилоiда, нiби сподiвався знайти в них вiдповiдь. Художник хотiв донести саме це? Або ж вiн просто психопат, що звихнувся з котушок, вирiшив помститися тринадцятьом людям, попутно вбиваючи i iнших?

– Все це можна було б прийняти за вигадки, – продовжував читати Стажер, – якби в мiсцевих легендах здавна не iснували б люди-змii i люди-ящери, що живуть глибоко пiд землею i нiколи не виходять назовнi. За iндiйським повiр'ям, вони зберiгають у своiх печерах накопиченi ними незлiченнi скарби. Холоднокровнi, як ящiрки, цi iстоти не здатнi переживати людськi почуття. Вони не можуть самi зiгрiтися i крадуть тепло, тiлесне i духовне, у iнших живих iстот. Вони принесли у свiт обман, удаванiсть, страх, смуту.

– Обман, смута. Перерахування грiхiв, – Лангре вiдкинувся на спинку крiсла, запалив цигарку. – Тринадцять людей скоiли деякий злочин. Можливо, кожна картина е уособленням iхнього грiха?

Глава 14

Вже порядком втомленi, Нiколас i Ганна неквапливо прогулювалися вечiрнiм Петербургом. В густих сутiнках мiсто виглядало зовсiм iнакше, немов оповите деякою старовинною таемницею. І здавалося, що вони самi е ii частиною, просоченi ii вiдлуннями, що витають в осiнньому холодному повiтрi.

– Ти щось чула про Пулкiвський меридiан? – Запитав Нiколас.

– Знаю, що вiн зник сто двадцять рокiв тому, – вiдповiла Ганна, трохи збита з пантелику несподiваним питанням.

– О, Нiколас, – несподiвано вигукнув перехожий. – Я ваш давнiй пiдписник! – Пiдiйшовши до парочки, чоловiк протягнув долоню, а коли Нiколас вiдповiв на рукостискання, енергiйно затряс його руку. – Мене звуть Сергiй. Із задоволенням стежу за вашими пригодами, якщо чимось можу вам допомогти, ви тiльки скажiть! – Сергiй обернувся до Ганни i ввiчливо вклонився iй.

– Менi дуже приемно зiткнутися з частиною своеi Банди, – щиро посмiхнувся Нiколас. – Ми з Ганною якраз говоримо про Пулкiвський меридiан.

– О-о-о, нульовий меридiан, ранiше вiн проходив тут, в Петербурзi, – зi знанням справи кивнув чоловiк. – Тодi всiм було зрозумiло, де знаходиться Схiдна, а де Захiдна Європа. Лiнiя Московського проспекту, – Сергiй махнув рукою в його сторону, – щонайдовший проспект в Пiтерi протяжнiстю в дев'ять з половиною кiлометрiв. Абсолютно прямий i виходить до Пулкiвських висот. Деякi вченi називають його лiнiею Всесвiту. Дозвольте вам пояснити? – Нiколас i Ганна одночасно кивнули.

Чоловiк черевиком намалював на землi лiнiю.

– Умовно, це Пулкiвський меридiан. Петро знав про це, коли переносив столицю сюди. Мiсце вiн вибрав на березi "хвиль i болiт". Перенести столицю на околицю держави було стратегiчним божевiллям. Столиця повинна була знаходитися десь у центрi. А так, нi пiдготуватися до оборони, нi запастися провiантом… Але мабуть Петро знав iншi таемницi, – чоловiк поправив шарф, задумливо почухав пiдборiддя. – На Пулкiвських висотах знаходиться астрологiчний центр, Пулкiвська обсерваторiя далi, – вiн махнув рукою убiк.

– Древне мiсто Вiтебськ, далi по лiнii розташовуеться Киiв, в ньому Киево-Печерська лавра, далi Константинопiль, сучасний Стамбул, де найголовнiший храм Софii, а ще далi на пiвдень, давнiша вiзантiйська столиця Александрiя, нинiшнiй Єгипет. Ще далi – Пiрамiди, i так до "великих озер" Танзанii i Зимбабве. А тепер намалюемо шестидесяту паралель, – вiн намалював ребром черевика лiнiю, перпендикулярну Пiтеру. – Якщо дивитися на захiд, там у нас Фiнська затока, в лiнii шестидесятоi паралелi е столицi.

Столиця Норвегii – Осло, столиця Швецii – Стокгольм, молода столиця – Хельсiнкi i сам Санкт-Петербург. Якщо мiряти не в верстах, як нас навчив Петро, а в градусах, чим користуються вченi, то мiж кожною з цих столиць по сiм градусiв, – вiн прокреслив меридiан вище за Пiтер. – Там у нас Пiвнiчний полюс, а нижче усипальня Фараонiв. Вгору i вниз вiд Пiтера по шiстдесят градвсiв. Шiстдесят до Пiвнiчного Полюса i шiстдесят до усипальнi Фараона, – чоловiк трохи вiдiйшов убiк вiд малюнка.

– Батюшки! Я зовсiм забув про час. Менi треба бiгти, – вiн з жалем похитав головою. – Було так приемно з вами зустрiтися, – чоловiк потиснув руку Нiколасу, знову вiдважив легкий уклiн Ганнi.

– Дякуюемо вам, це було дуже пiзнавально, – подякував Нiколас.

– Так, ви дуже зрозумiло усе пояснили, – посмiхнулася Ганна.

Чоловiк пiшов, а Нiколас обережно притягнув дiвчину до себе.

– Не проти фотографii?

Вони з посмiшкою подивилися в камеру.

– Нам нема де зберiгати спiльнi фото, – похитала головою Ганна, пiсля того, як вони сфотографувалися.

– Головне, щоб цi спiльнi фото були, а де iх зберiгати – справа десята, – пiдморгнув Нiколас. – Саме час звернутися до пiдписникiв. Вони нам здорово допомагають, згодна? – Ганна кивнула.

– Банда! З кожною годиною нас на один мiльйон бiльше! Не можу передати, як сильно люблю вас i рад кожнiй новiй людинi. Ми з вами йдемо по слiду Таемного Братства, якому, як виявилося, вiдомий секрет Елiксиру Безсмертя. І оскiльки в нас з'являються новi зачiпки, разом з ними виникають i новi питання. Хто може розповiсти про "старий стиль"?

Через кiлька хвилин Нiколас пiдключив до ефiру чоловiка. Той був одягнений в темно – синю пiжаму, явно готувався до сну, але очi його горiли непiдробним iнтересом i азартом.

– Добрий вечiр, Нiколас, – привiтався вiн. – Я готовий вiдповiсти на ваше питання. За часiв правлiння Юлiя Цезаря перед астрономами поставили завдання – удосконалити римський календар, в якому рiк складався з трьохсот п'ятдесяти п'яти днiв, а кожнi два роки додавався додатковий мiсяць з двадцяти двох днiв. Римляни помiтили, що календар безнадiйно вiдстав вiд змiни пiр року. Саме тодi i з'явився календар, що дiйшов до наших днiв : триста шiстдесят п'ять днiв плюс зайвий день, що додаеться кожнi чотири роки.

Іншими словами, високосний рiк теж бере початок в Древньому Римi.

– Виходить, що "Июль" мiсяць, названий на честь iмператора? – Нiколас пiдкинув брови.

– Так, ви абсолютно правi. Вперше григорiанський календар був введений Папою римським Григорiем. У католицьких краiнах наступним днем пiсля четверга четвертого жовтня 1582 року стала п'ятниця п'ятнадцятого жовтня. Григорiанський календар використовуеться у бiльшостi держав i краiн свiту. В лiтературi також застосовуеться назва – "новий стиль".

– Дякую вам за вiдповiдь, – кивнув Нiколас. – А тепер на порядку денному наступне питання. Банда, подумайте, як можна зв'язати Цезаря i Петра Першого? Якщо в когось з'являться припущення, зв'яжiться зi мною. На цьому доки прощаюся з вами.

Нiколас вийшов з ефiру i сховав телефон в кишеню. Вiн нiби ненавмисно спробував узяти Ганну за руку, але та спалахнула вiд знiяковiння i сховала руку за спину.

– Нi – нi, я же збирався тобi лише погадати, – Нiколас променисто посмiхнувся. – Давай сюди руку, мила, дiзнаемося твою долю, – жартiвливо пiдморгнув вiн.

Дiвчина невпевнено протягнула йому свою долоню.

– Я в цьому дiйсно вправний. Ворожок в роду у мене не було, але дечому навчився вiд одних хлопцiв, – Нiколас кiнчиком пальця плавно провiв по однiй лiнii, потiм по iншiй. Рука була дуже крихкою – Ось тут, – вiн провiв пальцем по довгiй лiнii, – я бачу любов.

Ганна несподiвано розсмiялася вiд цих слiв. Потiм лукаво подивилася на Нiколаса:

– І, як же менi знайти цю любов?

– Вона прямо перед тобою, – пiдморгнув Нiколас, – i вiдчувае, яка холодна у тебе рука. Заглянемо? – Чоловiк кивнув у бiк невеликого кафе, заклично миготливого вивiскою у виглядi кавовоi чашки. Ганна посмiхнулася i, сховавши руки в кишенi, попрямувала у бiк кав'ярнi.

Коли вони розташувалися за столиком, Нiколас озирнувся на всi боки, пiсля чого раптом заявив:

– Знаеш, менi завжди здавалося, що любителiв чаю утискують, – вираз його обличчя при цьому був абсолютно серйозним. Ганна не утрималася i тихенько порснула в кулак. – Кав'ярнi на кожному розi, а чайних майже немае. Печиво i цукерки iз смаком кави? Будь ласка. А де ж iз смаком чаю? Скоро нас, чаеманiв, взагалi не залишиться, – Нiколас театрально зiтхнув. – Ну, не будемо про сумне. Щодо пiци? Сама краща iжа на свiтi.

– Немае нiчого кращого, нiж виграти в монополiю, – заперечила Ганна. – Нi любов, нi секс, нi пiца не зрiвняються з цим.

– Серйозно? – Нiколас округлив очi. – Ти взагалi коли-небудь iла пiцу?

– Так, i це не зрiвняеться з почуттям, коли ти скупила половину дошки, а друзi вiддають тобi всi своi моногрошi. З кожним кругом вони все ближче до банкрутства, а ваша дружба все ближче до розриву, – дiвчина мрiйно прикрила очi.

– Ну ти даеш, – посмiхнувся Нiколас. – Це менi в тобi i подобаеться.

– Розкажи про самий незручний випадок у твоему життi? – Попросила дiвчина, коли вони зробили замовлення.

– Ну-у-у, – задумливо протягнув Нiколас. – Якось на пляжi менi здалося, що моеi ноги торкнулася акула, я запанiкував i штовхнув ii ногою. Виявилось, це була п'ятирiчна дитина.

– Не жартуеш? – Здивовано ахнула Ганна i заливчасто розсмiялася. – Сподiваюся, дитина не постраждала?

– Не постраждала, слава богу, – Нiколас збентежено похитав головою. – Ще один випадок. Я гуляв по парку i почув, як жiнка голосно закричала: "Хто хоче морозиво, пiдiйдiть сюди"! До неi пiдiйшло кiлька чоловiк, ну i я в тому числi. Вона роздала всiм морозиво, а коли черга дiйшла до мене, запитала: "Ти взагалi хто"? У цей момент я зрозумiв, що iншi люди були ii родичами. Пройшло вже багато рокiв, але мене все ще переслiдуе ця ганьба.

– Бiдолаха, – хихикнула Ганна. – Хочеш, я почастую тебе морозивом? Можу прямо зараз попросити офiцiанта тобi його принести…

– Є хтось? – До кафе вiрвався переляканий чоловiк. – Тут е лiкар? Там, – вiн махнув рукою в бiк вулицi, – там дiвчинцi погано. Вона лежить там.

Нiколас рiзко схопився на ноги, забувши про куртку, i в однiй сорочцi вибiг на вулицю. Наздогнавши його, Ганна схвильовано запитала:

– Ти впевнений, що можеш допомогти?