Епоха слави і надії

А нижче, на тому ж надгробному каменi, вибита дата смертi Монферана за григорiанським календарем – десяте липня 1858-го року. На лицьовiй сторонi надгробка, на мармуровiй п'ятикутнiй плитi прикрiплений вiдлитий в бронзi вензель Монферана "АМ". Велика людина, якiй не знайшлося мiсця на кладовищi Петербургу…

Екскурсовод вiдвернувся, нiби i дiйсно щиро засмучуючись про долю Монферана. Щоб не заважати йому вдаватися до меланхолii, Нiколас жестом вiдкликав Ганну убiк i, подивившись у камеру мобiльного, сказав:

– Хочу зробити ще одну заяву. Одна вiдома персона пiдтвердила, що вшануе наш показ своею присутнiстю. Алекс Крамер особисто подаруе нову картину для Ганни Шиян, i тодi успiх нашоi колекцii забезпечений. Стежте за моiм iнстаграмом. Залишилося менше доби до зустрiчi у Стамбулi.

Глава 17

"Проблеми примушують розумних людей дiяти. Дурнiв вони вганяють в депресiю". Гай Юлiй Цезар.

– Ми точно щось впустили, я впевнений, – Лангре похитав головою. – Пiджени машину, iдемо в маеток Крамера. Там мае бути зачiпка, хоч щось пов'язане з картинами.

– Знову? – Пiдкинув брови Стажер. – Експерти сто разiв там все переглянули, та i ми теж.

– Повiр, – Лангре дiстав з кишенi мобiльний, досить старенькоi моделi. – Передчуття мене рiдко пiдводить.

Стажер гмикнув, але слухняно вiдправився за своiм автомобiлем. За тi пару хвилин, що його не було, Лангре встиг перекинутися з дружиною декiлькома фразами. Довелося вибачитися за затримку i пообiцяти зводити ii в улюблене кафе. Судячи з голосу, та здаеться, трохи полагiднiла, хоча i продовжувала бурчати.

Пiдiгнав машину, Стажер хвацько пiдморгнув:

– Сiдайте, мосье, вiзник до ваших послуг!

Лангре закотив очi i, вiдкинувшись на м'яку спинку пасажирського сидiння, пристебнув ремiнь. Вiн почав звикати i до купленого в кредит автомобiля, i до його водiя. Ще зовсiм хлопчисько – часом занадто серйозний, часом навпаки легковажний, але Лангре здавалося, що будь у них бiльше часу, вони б могли стати непоганими напарниками. І, хто знае, можливо, навiть друзями.

– Хвацько нашi скрутили цього Грозного, – усмiхнувся Стажер. – Я, знаете встиг трохи попрацювати в конвоi.

– І що тебе туди потягнуло? – Здивувався Лангре.

– Ну-у-у, – протягнув Стажер. – Столiття бандитськоi злочинностi закiнчувалося, i менi захотiлося трохи краще вивчити "бiлих комiрцiв", корупцiонерiв i шахраiв. Єдине, для чого потрiбен конвой – це тягар, тому якщо пристiбати пiдозрюваного рука до руки, йому буде важко потiм цю колоду тягнути. В цiлому ж нашим завданням було перевозити пiдозрюваних, i не дати iм втекти. Я i п'ятнадцятирiчних школярiв – хакерiв возив, i всiм вiдомого автовикрадача Швеца.

Часто менi доводилося працювати, по сутi кур'ером i возити пiдозрюваного туди-сюди, щоб вiн поставив пiдпис. Все тому, що слiдчому було лiньки виходити на вулицю, – Стажер цокнув язиком. – І ось, четверо озброених спiвробiтника полiцii i автомобiль випадають через це на пiвдня. Возити пiдозрюваного на продовження термiну утримання – теж нiкому не потрiбна процедура. Навiщо особиста присутнiсть, якщо в кожнiй в'язницi е устаткування для вiдеозв'язку? Гiрше в полiцii – полiтика "давай-давай".

Дзвонить тобi начальник i наказуе: "Все кидай i вали туди – потрiбно когось вiдвезти до суду". Але, як це можливо? За наказом заявка на перевезення повинна подаватися за кiлька дiб. Але якийсь слiдчий розсипае термiни, тому що у них недобiр кадрiв. І ось, я разом iз чотирма пiдлеглими повинен iхати, – Стажер стиснув губи. – Звiсно, я чинив опiр i лаявся. Працювати треба згiдно iз законом не лише спiвробiтникам, але i керiвництву. Якщо у всiх будуть соцiальнi гарантii, то i iнше вiдношення забезпечено.

Взагалi вважаю, що потрiбно в три рази збiльшити, як зарплатню полiцейських, так i термiни за посадовi злочини.

Крiм автомобiля i своеi "замiни" Лангре почав звикати i до особняка Крамера. Недивно, враховуючи той факт, що останнiм часом вiн тут бував частiше, нiж у власному будинку. Вiн вже знав, що на першому поверсi знаходяться три кiмнати: спальня, повноцiнний робочий кабiнет i велика вiтальня. Лангре зупинився в дверях вiтальнi, яка через свiтлi тони i великi вiкна, з яких вiдкривався вид на двiр i басейн, здавалася у кiлька разiв бiльше i просторiше, нiж було насправдi.

На кожну, навiть найменшу статуетку з мiсцевого декору Лангре довелося б копити кiлька рокiв. Вiн не був особливим поцiновувачем мистецтва, але за роки роботи звик помiчати деталi. Як, наприклад, оригiнальний авторський дизайн меблiв i прикрас, з елементами натуральних порiд дерева i мармуру. Втiм, Лангре роздивлявся всю цю пишнiсть не з цiкавостi, а тому що знав – полiт думки дизайнерiв iнтер'ерiв i меблiв може воiстину здивувати.

Вони вдало адаптують старi i придумують новi iдеi, що допомагають надiйно зберiгати секрети господарiв будинку. Навiщо у будинку схованка – справа господарська. Про таке не запитують, адже це все одно, що рахувати чужi грошi, пiдглядати в чужу тарiлку або лiжко. Але, якщо iх попросять, за додаткову плату вони запросто влаштують схованку. Це завдання технiчне i, можливо навiть бiльшою мiрою, психологiчне.

– Розкажи, чому там зараз вчать щодо схованок? Мiсця, хитрощi, тонкощi.

– Вчать шукати в побутовiй технiцi, меблях, у будiвельних конструкцiях, нерухомих i рухливих, в пiдлозi, взагалi у будь-яких несподiваних мiсцях.

– Крамер жив не один, – задумливо примружився Лангре. – Навряд чи вiн став би посвячувати сiм'ю у своi справи, значить, повинен був добре сховати. Схованка, про яку знають двое вже нiяка не схованка.

– Згоден, – кивнув Стажер.

– Те, що ти пам'ятаеш, чому тебе вчили у академii, це добре, але… – Лангре почухав пiдборiддя, на якому вже проглядала дводенна щетина. – Але iх керiвництво по схованках вже давно вивчили i злодii, i полiцiя.

– І?

– Ми в будинку росiянина. Є в них одна приказка: "хочеш сховати – поклади на найвиднiше мiсце".

– Але тут вже провели обшук, нiчого не знайшли, – нахмурив брови Стажер.

– А якщо те, що ми шукаемо, вiдпихувати чимдалi i присипати пилом з пилососа? При збiглому оглядi багато що можна впустити, а для обшуку з розбиранням будiвельних конструкцiй потрiбнi дуже i дуже вагомi пiдстави.

– Ну i де тут може бути схованка? – Стажер покрутив головою, нiби чекав, що на найближчiй стiнi вималюеться табличка "всi секрети i таемницi тут".

– Не крутися, – пробурчав Лангре, – подумай.

– Дверi в "задзеркаллi", – Стажер пiдiйшов до великого, в людський зрiст, дзеркала в рамi з майстерно вирiзаного темного дерева. – Нiкому i в голову не прийде, що дзеркало може бути дверима до кiмнати. Особливо цiнно, що вiдкриваеться тiльки дзеркальна частина, – вiн провiв руками по периметру, спробував пiдчепити пальцями, але дзеркало так i залишилося просто дзеркалом.

– Ще варто пам'ятати, що жоден зловмисник не стане даремно ризикувати своiм життям. Тому цiннi речi найлогiчнiше ховати там, куди ти i сам боiшся сунути руки, пiд страхом смертi або травми, – висловив свою думку Лангре.

– Ага, – посмiхнувся Стажер. – А якщо дiра досить велика, там навiть залишиться мiсце для ланцюгового хом'яка, що буде охороняти схованку.

Помiтивши невдоволений, через його жарт, погляд комiсара, Стажер додав серйозним голосом:

– "Капсула надii". Невелику заначку або флешку можна сховати в металевий тубус, який "врiзати" в верхню кромку дверей.

– Або замок мiжкiмнатних дверей, – кивнув Лангре. – Набагато надiйнiше, при тiй же або бiльшiй мiсткостi, тайник в нiшi замку, у заглибленнi клямки мiжкiмнатних дверей. Клямку вибирають з механiзмом коротше, а ii секцiю поглиблюють, наскiльки це можливо, без збитку для мiцностi дверей. Якщо необхiдно захиститися i вiд просвiчування, на корпус клямки туго надiвають скобу з пружинноi сталi. Але це точно не замiна банкiвським сейфам, тiльки для невеликих заначек, щоденникiв, паперiв i iнших особистих речей, якi треба прибрати чимдалi з очей.

– Звичайно, це не замiна банкiвським сейфам, – гмикнув Стажер. – Але саме за таким принципом сейфи i ховають. На стiнi – за картиною, вже не актуально, а ось замаскувати пiд розетку, радiатор або трубу – ще в темi. Пересiчному громадяниновi важко собi уявити можливостi сучасноi оглядовоi i розшуковоi апаратури. Сучаснi розшуковi сканери-iнтроскопи дозволяють читати номери банкнот, замурованих в сталевому контейнерi в бетонну стiну. Нам про це розповiдали в академii. Воiстину крута штука, якби тiльки…

– Крутих штук у нас немае, так що дiемо по – старому, – перервав його мрiяння Лангре.

Так, переговорюючись мiж собою i поступово обшукуючи дверi за дверима, дзеркало за дзеркалом, вони поступово перемiстилися на другий поверх.

– Корiнцi палiтурок старих книг не приклеенi до сторiнкового блоку. І, повiрте, нi перевертання, нi перетрушування, нi iнтроскопiя його не виявить, треба все щупом перетикати. Вiд злодiя це майже стовiдсоткова гарантiя, та i спецагенти можуть пiти нi з чим, – сказав Стажер, пiднiмаючись вгору по сходинках.

– Дуже навiть можуть, – кивнув Лангре. – В легальних доглядачiв часу бiльше, нiж у злодiiв, але не до безкiнечностi – час обшуку обмежений законодавчо.

Вони ввiйшли до простороi ванноi кiмнати; Стажер, намацав вимикач. Ванна, як i все iнше в будинку, кричала шиком кожноi плитки i навiть гачком для рушника.

– Що ти звик бачити в санвузлi? Стопку МАXIM, кошик для бiлизни, але головне труби. Вони так природно вписуються в iнтер'ер ванни, що нiкому не прийде в голову перераховувати труби або ставити питання, навiщо вони тут i куди йдуть.

– Дiйсно, кращого мiсця для схованки не знайти. Затримаемося тут? – запитав Стажер.

– Нi, давай, перш нiж лазити по трубах, подивимося iншi кiмнати.

На старомодно обставленiй кухнi виявилося досить брудно, та i пахло не кращим чином. Залишки пiци, що лежали у коробцi, зачерствiли i покрилися плiснявою, над немитими тарiлками в раковинi лiтали дрiбнi мушки. Намагаючись дихати через рот, Лангре почав обшукувати шафки.

– Краще мiсце тайника в побутовiй технiцi – холодильник. Я якось читав керiвництво по ремонту, так от, вiльного мiсця тут повно, – Стажер вiдкрив морозильну камеру.

– Бiнго! – Несподiвано вигукнув Лангре. І тут же роздратовано додав: