Епоха слави і надії

– Я не лiкар, але допомогти зможу, тому що допоможуть менi, – Нiколас пiдiйшов до ридаючоi жiнки, що сидiла прямо на землi. Та, поклавши голову дiвчинки до себе на колiна, не припиняла схлипувати i повторювати одне i те саме: "Потерпи, потерпи ще трохи". На вигляд дiвчинцi було рокiв шiстнадцять, вона була без свiдомостi. – Подзвонили в швидку? Що з нею?

– Я ii мама. Вона… – жiнка черговий раз голосно хлипнула. – У неi вроджена вада серця. Ви лiкар? Допоможiть, прошу! – Вона схопила Нiколаса за руку, мiцно, нiби потопаючий за рятiвну соломинку.

Нiколас кивнув, вiдiйшов на кiлька крокiв убiк i ввiмкнув прямий ефiр:

– Потрiбен лiкар – кардiолог! Дiвчинцi з вадою серця стало погано на вулицi. Швидка ще не приiхала! – Нiколас нетерпляче струсив телефон, нiби це могло допомогти.

Але допомога i справдi прийшла, за тисячi кiлометрiв в мiсто Пiтер. Нiколас знав цю людину з великоi лiтери, кiлька разiв особисто зустрiчався з ним, коли бував проiздом в Бурятii. Лiкар з тридцятирiчним досвiдом, що врятував безлiч життiв, дивився на нього з екрану смартфону, готовий допомогти врятувати ще одне життя.

– Станiслав Олексiйович, допоможiть, у нас тут людина помирае! – Вигукнув в телефон Нiколас. Вiн швидко переказав те, що встиг дiзнатися про стан i дiагноз дiвчинки.

– Пiднiми ii ноги, на лоб мокрий рушник i дай щось, що рiзко пахне, на зразок нашатирного спирту, – з ходу включився в роботу лiкар, не витрачаючи час.

Пiдручних медичних засобiв у Нiколаса не було, тому вiн, як i ранiше не випускаючи телефон з рук, швидко збiгав в кафе за оцтом. Повернувшись, вiн по настановi лiкаря велiв матерi розтирати доньцi руки.

Вся рятувальна операцiя тривала хвилин двадцять, пiсля чого дiвчинку передали медикам швидкоi допомоги, що запiзнилися через затор. На той момент, завдяки чiтким iнструкцiям досвiдченого кардiолога, вона була вже при тямi.

– Ось це я розумiю дзвiнок другу, – Ганна захоплено подивилася на Нiколаса, нiби бачила у ньому супергероя – не менше.

– Все завдяки Станiславу Олексiйовичу, – знизав плечима Нiколас. – Головне, що все добре закiнчилося. Вони повернулися до кафе.

Глава 15

Сутiнки змiнилися густою темрявою з вкрапленнями жовтих лiхтарiв. Боязко визирнув з – за важких хмар блiдий мiсяць. Дещо збентеженi несподiваним вiдкриттям, Стажер i Лангре не поспiшали додому. Обое мовчали, але думали про одне i те саме – зв'язок мiж Ісаакiiвським собором в Петербурзi i картинами з рептилоiдами. Лангре задумливо перебрав фотографii i склав iх в акуратну стопку.

Із старенького, бувалого телевiзора пролунав схвильований голос ведучоi : "Європейський середземноморський сейсмологiчний центр повiдомляе: У районi Іспано – Французького кордону стався землетрус магнiтудою в чотири цiлих чотири десятих бала. Пiдземнi поштовхи зафiксованi з двокiлометровоi глибини. Епiцентр знаходився в тринадцяти кiлометрах на захiд вiд iспанського мiста Сео-де-Уршель, у Каталонii i в двадцяти п'яти кiлометрах на пiвденний захiд вiд столицi Андори – Андора-ла-Велья. Про руйнування i потерпiлих iнформацii поки немае".

– Я бачив його, – перебив диктора iз телевiзора Стажер. – Ісаакiiвський собор. Цього року в червнi, я iздив до Пiтера, подивитися на бiлi ночi. В минулий приiзд у мене було мало часу, тому вдалося побачити тiльки здалека. Але цього року вирiшив, що обов'язково повинен розглянути ближче це диво архiтектури. Перше враження… – Стажер задумливо стиснув губи, пiдбираючи слова. – Вiн просто неймовiрних розмiрiв, справжнiй гiгант. І виглядае, як деяке чудо свiту, або плiд роботи античних архiтекторiв, що в принципi одне й те саме, – Стефан пройшовся по кабiнету, зупинився бiля столу i взяв одну з фотографiй з собором на задньому фонi. – Я тодi ще згадав, що читав десь про роздуми любителiв альтернативноi iсторii. Нiбито собор був побудований у бiльш раннi часи, нiж вважаеться, мало не римлянами. Коли я побачив його на власнi очi, зрозумiв, чому цi фантазери так до нього прикипiли, – Стажер повернув фотографiю на мiсце i взяв наступну.

– Вiн i дiйсно вражае уяву. До речi, по фотографiях це не передаеться. Можна скiльки завгодно дивитися на знiмки, але тих самих почуттiв не вiдчуеш. А коли заходиш в середину, нiби потрапляеш в iнший свiт. Там можна помiтити i частину його iсторii – шрами вiйни, вставки в колонах замiсть вибитих снарядами шматкiв. Єдине, що зiпсувало враження – цiна входу в музей. Все ж п'ять евро досить серйозна сума для студента, але воно того коштувало.

В бiлi ночi там досить гарно, в блiдому свiтлi вiн здаеться чимось мiстичним, потойбiчним. Менi попався досить непоганий екскурсовод, – Стефан сперся лiктем на стiл, схрестив руки на грудях. – Вiд нього я дiзнався, що в роки Великоi Вiтчизняноi вiйни пiдвали храму служили сховищем для творiв мистецтва, якi везли туди з всiх палацiв i музеiв. Для маскування куполи перефарбували в сiрий колiр, щоб уникнути бомбардувань, але ж не все вдалося.

Закладений в тисяча вiсiмсот дев'ятнадцятому роцi собор завершили тiльки в п'ятдесят восьмому, але i пiсля освячення, храм постiйно потребував ремонту i доопрацювання, будiвельнi лiси ще довгi роки стояли не розiбраними. Неймовiрно тривале будiвництво собору, не могло не породити масу домислiв i чуток, всiм здавалося, що в цьому довгобудi е щось таемниче, як в покривалi, яке Пенелопа ткала для Одiсея i потайки розпускала. В результатi народилася легенда про те, що доки стоять риштування – керуватиме династiя Романових.

Сходилося i те, що кошти на всi доробки видiляла Царська скарбниця. Остаточно лiси з Ісакiвського собору вперше зняли в тисяча дев'ятсот шiстнадцятому, за рiк до зречення престолу росiйського iмператора Миколи Другого.

– Треба ж, – здивовано гмикнув Лангре.

– Процес обробки Ісаакiiвського собору був складним: особливо важко давалося золочення куполiв, на обробку яких пiшло сто кiлограмiв золота. Невiд'емною частиною золочення куполiв була ртуть, вiд ii отруйних випарiв загинуло близько шiстидесяти майстрiв, – Стажер похитав головою, нiби жалiючи людей, що поклали своi душi в iм'я мистецтва. – Будiвництво затягнулося майже на сорок рокiв, що породило чутки про деяке пророцтво, яке архiтектор отримав вiд ясновидця. Нiбито чаклун напророкував йому, що вiн помре, як тiльки добудуе собор.

І дiйсно, мiсяць по тому пiсля церемонii освячення собору архiтектор помер. Насправдi Монферан помер вiд гострого нападу ревматизму, що стався пiсля перенесеного запалення легенiв. Вiн заповiдав поховати себе в Ісаакiiвському соборi, але iмператор Олександр Другий не дав на це згоди. Вдова Монферана вiдвезла тiло архiтектора до Парижу, де вiн i був похований на Монмартрському цвинтарi. Так що головний архiтектор Ісаакiiвського зовсiм поряд, мосье Лангре, – пiдморгнув Стажер.

– Можемо якось вiдвiдати старого, при нагодi. Про цю видатну людину, до речi, ходить ще одна легенда. Нiбито Олександр другий, помiтив серед скульптур святих, уклоном вiтаючих Ісакiя Далматського, самого Монферана, який не схилив голову. Вiдмiтивши про себе гординю архiтектора, iмператор не подав йому руки i не подякував за роботу, чому той засмутився, захворiв i помер.

– Яка вразлива людина. В нас би вiн точно працювати не змiг, – посмiхнувся Лангре.

Стажер дiстав з-пiд столу маленький, розмiром з дволiтрову пляшку кальян. На нiме питання Лангре "i коли тiльки встиг притягнути" вiн лише загадково посмiхнувся.

– Одним з винаходiв Індii, що поширилися по всьому свiту, став кальян, – сказав Стажер. – Пробували колись?

– Історiя походження кальяну досить складне i заплутане питання, iснуе безлiч рiзних версiй i тлумачень, – не погодився Лангре.

– Якi ще, крiм Індii? – Пiдкинув брову Стажер.

– Є безлiч версiй походження кальяну. В iсторiях iнших народiв були схожi курильнi пристроi.

– Я чув тiльки, що само слово "кальян" запозичене з ватанаанськоi мови i перекладаеться, як "кокос", оскiльки вiн виготовлявся з шматка дерева, а посудиною служила шкаралупа кокосового горiха.

Дискусiю про кальяни перервав дзвiнок мобiльного Лангре. Подивившись, хто дзвонить, той вiдразу ж вiдповiв:

– Так, дорога. Так. Ще не закiнчив. Потерпи трохи. Так, ти ж знаеш.

Стажер розчулено посмiхнувся, потiм задумливо вiдвернувся до вiкна.

– І заради чого це все? – Із зiтханням сказав вiн. – Життя не мае нiякого сенсу. Ми живемо, щоб померти. І неважливо, як саме живемо, чим займаемося – пiдсумок один.

– Звiдки такi думки? – Похитав головою Лангре. – Ми живемо не заради смертi, а заради життя. Вiд того, як я живу i чим займаюся, залежить мiй iнтерес до життя. Можна жити захоплююче, а можна сидiти на стiльцi i горювати про те, що життя не вдалося. З приводу тривалостi вiдведеного нам термiну не знаю, для мене це не мае значення. Головне, щоб жити було цiкаво i корисно.

Стажер нiчого не вiдповiв, продовжуючи вдивлятися в вiкно. Лангре знайшов контакт i натиснув кнопку виклику. Через кiлька гудкiв йому вiдповiли.

– Я готовий допомогти вам з Порно, – без зайвих вiтань сказав комiсар.

– Гаразд?! – Здивувалися на тому кiнцi. – Я втомився. Так втомився, що вже втомився втомлюватися.

– Дзвони Пословi, зустрiнемося у нього.

– Якщо вже зiбралися в Росiю, захопiть парасольку, – гмикнув Грозний. – Погодка там не шепоче.

– Зараз не час для жартiв, – крижаним голосом сказав Лангре. – Зустрiнемося у росiйського Посла у Францii. Я знаю, що ти ще в краiнi.

– Я так зрозумiв, ми iдемо до Посла? – Запитав Стажер, коли Лангре закiнчив розмову.

– Готовий до вистави? – Запитав Лангре.

Ствердно кивнувши, Стажер заштовхав в рюкзак формену куртку кур'ера i кепку з довгим козирком. Потiм загасив кальян, спiшно накинув куртку i, пiдкинувши у повiтрi ключi вiд машини, вийшов з кабiнету. Лангре похитав головою i рушив услiд.

Їм належало вiдвiдати будiвлю посольства, розташовану на бульварi Лан, що е частиною Бульварiв маршалiв в шiстнадцятому окрузi Парижу.

Французи з великою повагою вiдносяться до чужого часу, всi зустрiчi навiть з рiдними i близькими друзями, вiдбуваються за суворою домовленiстю. Завалитися у гостi без запрошення вважаеться поганим тоном, i в аудiенцii може бути вiдмовлено. Тому Стажер i Лангре дiяли не абияк".

– Зараз я розповiм тобi, як повинно бути згiдно iз законом, – Лангре пристебнув ремiнь i вiдкинувся на спинку автомобiльного сидiння. – Завданням посла, як глави посольства своеi краiни, являеться представлення i захист iнтересiв держави, що представляеться ним. Посол мае права, не лише у державних органах краiни перебування, але також i в мiсцевiй полiтичнiй опозицii i суспiльно-полiтичних органiзацiях. Для необмеженого представлення iнтересiв посол користуеться дипломатичним iмунiтетом.

Мiсце проживання посла i його сiм'i називаеться Резиденцiею. Вона, як i територiя посольства, користуеться екстериторiальним iмунiтетом.

– Я це вчив, – гмикнув Стажер. – Нiчого нового.

– А зараз я розповiм тобi, як йдуть справи насправдi, – Лангре постукав пальцями по панелi автомобiля. – Посли користуються недоторканiстю i повним дипломатичним iмунiтетом вiдповiдно до мiжнародних угод. Останнiм часом спостерiгаеться тенденцiя, при якiй громадяни, що скоiли значнi злочини i бажають уникнути покарання, намагаються вiдвернути кримiнальну вiдповiдальнiсть шляхом виiзду "за кордон".